|
У дитинстві я вважався хворобливою дитиною. Роки йшли, хвороби пропадали в минулому, а “звична мамкина жалість” і занепокоєння по “дитяті” залишалося колишнім
Уловивши політикові, я часто смикав за цю мамкину струнку.
У шкільні роки прокидаєшся з ранку, і розумієш, що сьогодні в школу йти не хочеться. Яка там школа, книжку нову взяв - фантастику - треба прочитати!
Будучи в такому настрої, доводилося “косити” від навчання. У справу йшли “ахи”, “охи”, скарги типу “те отут защемить, то там кольне”. Жаліслива маманька відразу реагує - “Ну ладо, посидь сьогодні будинку.” А мені того й треба.
Один раз, бачачи суворий настрій матері, я зрозумів, що холодною зброєю не візьмеш, потрібна важка артилерія. Після інтенсивного спілкування, мені було велено поставити градусник. Але температура адже, нормальна! Що я з ним тільки не витворяв - і дихав на нього, і тер - ніякого результату.
Вчасно з кухні донісся звук закипаючого чайника. Це був шанс. Не давши удачі вислизнути, не подаючи виду, недбалою ходою зайшов на кухню. Нікого. І давай відразу пхати градусник під струмінь гарячої пари, поки не бачить...
“Хлоп!” - видав градусник. Ампула із ртуттю розбилося на підлозі. У розгубленості тримаю залишки градусника. “Але ж не приклеешь” - мигнула дивна думка.
Мати в паніку...
Почав було викручуватися, збираючи кульки ртуті по підлозі, мол “Воно саме...”, але в школу все-таки довелося піти.
Будинку був інший градусник
|
Сонник 
